З дванадцяти років залишився сиротою і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр.
У 1950
році Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 грудня Днем прав людини з метою
залучення уваги людей в усьому світі до Загальної декларації прав людини як до
загального ідеалу для всіх людей і народів. Нині чимало країн включають основні
положення Декларації в своє базове законодавство і конституції.
В
бібліотеці оформлена виставка-інформація “Я маю право знати”. Користувачам цікаво і корисно дізнатися про свої права,
обов’язки та відповідальність згідно чинного законодавства України та
Декларації ООН про права дитини, адже дуже часто наші повсякденні вчинки мають
правові наслідки.
За отриманням консультації та захистом своїх прав звертайтеся також до відділу
“Глибоцьке бюро правової допомоги”
Чернівецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги
або за телефоном (03734) 2-41-40), 0988390729, 0955360786, 0979218018.
Також можна скористатися послугою Skype, набравши
«Глибоцьке бюро правової допомоги», або «hlybotske@legalaid.cv.ua».
Цей зал справді наповнений болем і горем. Сотні фото наших односельчан. Зберігаються записані спогади свідків та учасників тих подій. Кожен куточок тут було детально продумано. Це тьмяне світло, яке проникає через вікно залу – це мрія про повернення додому. На жаль, їхня надія обмежувалася гратами на вікнах та колючим дротом.
Сьогодні ми схиляємо голови, віддаючи шану тим, хто загинув чи постраждав від тоталітарного режиму за свою свободу, національність, віру, політичні переконання та громадянську позицію. Ми згадуємо, щоб знати, пам’ятаємо, щоб не повторити страшну трагедію, яку довелось пережити нашому багатостраждальному українському народові, зокрема нашим односельчанам, на шляху до незалежності
То ж запрошуємо всіх бажаючих відвідати наш музей і ознайомитися з матеріалами, зібраними гуртківцями-музеєзнавцями нашого села під керівництвом керівника гуртка «Юні екскурсоводи-музеєзнавці» Глибоцького ЦТКСЕУМ Гищук
Лідії Петрівни та директора музейного комплексу на громадських засадах Вінтоник Ольги Георгіївни.
Щороку
3 грудня у світі відзначається Міжнародний день інвалідів, який проголошено
Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році.
Цей
день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до
людей з особливими потребами. У світі налічується понад 1 мільярд людей з
інвалідністю, що приблизно становить 15% населення усього світу.
На їхню долю випали важкі випробування,
однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу та непохитну віру
в життя.
Інвалідність
- це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають
повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і
навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми,
які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого
суспільства. Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислитися
над непростою долею людей з вадами здоров’я, не повинні забувати про те, що поруч з нами живуть люди
з обмеженими можливостями, і вони потребують допомоги і уваги.
Тож не
залишаймося байдужими!
В
бібліотеці експонується книжкова виставка:
"Раз
добром зігріте серце,
вік не
охолоне"
Тут
представлено нові законодавчі документи з питань життєдіяльності інвалідів,
інформація про медико-реабілітаційні центри в Україні і за кордоном, про
соціальні, психологічні і педагогічні заклади, які займаються проблемами
інвалідів та інші матеріали.
Кожний
громадянин України має права гарантовані Конституцією нашої держави.
ВІЛ-позитивні люди – громадяни нашої країни, права яких також захищає держава.
Вони мають усі права громадянина на: освіту, роботу, відпочинок і дозвілля,
толерантне ставлення, повагу, повноцінне життя!
Неможливо
інфікуватися ВІЛ у побуті, через посуд, постіль, рушники, під час обіймів,
рукостискань і від укусів комах, що підтверджує безпечність спілкування із
ВІЛ-інфікованими людьми.
Розвиток епідемії потрібно зупинити і
повернути назад. Це завдання мають вирішувати усі. Уже зараз є певні успіхи
щодо продовження життя хворих на СНІД, намічаються тенденції позитивного
ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Всі разом ми зможемо привернути
увагу до цієї проблеми та подолати епідемію якомога швидше, чим збережемо
здоров’я своє та своїх близьких і рідних.
Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю!
Всі
українські села, присілки, хутори,
Повстаньте
всі, кому сказали: вмри!
Засяйте
над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті
 |
невигасний Собор!
…Це
22-й рік…
…Це 32-й рік…
…Це
46-й рік…
Голодомор, Голодомор, Голодомор!...
У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932-1933 років. За різними даними, у 1932-1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей.
Голодомор
1932-1933 років - одна з найтрагічніших сторінок української історії, яка
поглинула мільйони безневинних, - не підлягає забуттю…
Не забудемо 28 листопада 2020 року поставити на підвіконня запалену свічку, як символ пам’яті і тепла наших сердець, у яких генетично закладена велич і сила могутньої душі і сили волі.
«
Зміст усієї творчості О. Кобилянської – се музика…
Ся
музика не усипляє, а вічно нагадуючи
про
красний світ, про гармонію, красу, – нагадує
тобі самого тебе і твій головний обов’язок:
боротьбу
за твою красну душу»
М.
Євшан
27 листопада - 157 років від дня народження славетної української письменниці родом з Буковини Ольги Юліанівни Кобилянської (1863 - 1942).
27
листопада 1863 року в містечку Гура-Мора в Південній Буковині народилась
видатна українська письменниця Ольга Кобилянська. У дитинстві вона мріяла бути
акторкою, але обрала професію за покликом серця – бути письменницею.
Серед
сузір’я імен талановитих митців кінця ХIХ – початку ХХ століття яскравою зіркою
виділяється ім’я Ольги Кобилянської – автора численних новел і повістей,
новаторських і змістом, і формою. В
центрі уваги творів О. Кобилянської – чи не вперше в українській літературі –
психологія індивідуальності окремої людини. І вже потім індивідуальний портрет
людини відіб’є в собі риси суспільства чи всесвіту.
Українська
письменниця, учасниця жіночого руху на Буковині, Ольга Кобилянська стала однією
з найосвіченіших жінок свого часу. Вона перекодувала українську літературу,
наповнивши її образами інтелігентної та вольової жінки, яка вийшла за рамки світоглядних обмежень, зумовлених вихованням
та соціальними стереотипами.
Літературну
діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою.
Перший художній твір українською мовою повість «Людина» був надрукований 1895
р. у журналі «Зоря». Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона»
(1895), “Царівна” (1896), “Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898). Одним
з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість “В неділю рано
зілля копала” (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не
ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку
новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова
мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» та ін. Помітним явищем в історії
української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому
суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та
народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.
І насамперед ім’я Ольги Кобилянської
асоціюється з її повістю «Земля». Тема братовбивства, відображена ще в Біблії,
одержала в української письменниці настільки високе соціально-трагічне
звучання, що «Земля» стала явищем не лише вітчизняної, а й світової літератури.
З
1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів
Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй
була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити
матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила
останні роки свого життя.
Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в
Чернівцях.
25
листопада 1917 року в містечку Кіцмань Чернівецької області народився Михайло
Григорович Івасюк. Містечко, де не раз бував Юрій Федькович, де жив і учився
Сидір Воробкевич, де викладав у гімназії українську мову й літературу та
керував хором товариства «Боян» Сильвестр Яричевський….Виховувався в сім’ї, де обожнювали українське слово, проте здобував освіту в ліцеях Кіцманя і Чернівців, де не навчали рідною мовою. Восени 1934 року в чернівецькому дитячому журналі «Українська ластівка» з’явилася його перша публікація «Розкажу тобі казку».
Восени
1939 року вступив до університету, проте вже через кілька місяців був
відрахований через неспроможність заплатити за навчання. Щоб не опинитися у
румунському війську, Михайло перейшов румуно-радянський кордон, аби продовжити
навчання в одному з радянських університетів. Натомість він потрапив до
в'язниці. З 1940 року відбув 6 років
ув'язнення в гулагівських таборах та на заслані на берегах Печори.
Там
він оволодів медичними навичками, познайомився з інтелігентними людьми, зібрав
власну бібліотеку з півсотні книг, серед яких були твори Тараса Шевченка, Лесі
Українки, Павла Тичини. У 1946 р. Івасюк повернувся до Кіцманя. Викладав у
місцевій десятирічці й сільськогосподарському технікумі. Водночас
опановував французьку філологію у
Чернівецькому університеті.
Прозові
твори Михайла Івасюка почали виходити у 1950-х роках. Спочатку публікував нариси та замальовки на сторінках місцевих
газет, а 1957 року – в альманасі «Радянська Буковина» вийшов скорочений варіант
повісті «Чуєш, брате мій…». Невдовзі з цієї повісті виріс виданий 1960 року в
Києві роман «Червоні троянди», за який Івасюка прийняли до Спілки письменників
(1962). Наступні його прозові книжки – збірка оповідань «Відламана галузка»
(1963), повісті «Двобій» (1967) та «Весняні громовиці» (1970), романи «Вирок»
(1975-1977) і «Серце не камінь» (1978). Усі вони, як і «Червоні троянди», були
звернуті до життя Північної Буковини 1930-х – початку 1940-х років.
У
1964 році Михайло Івасюк розпочинає викладацьку роботу в Чернівецькому
університеті на кафедрі української літератури, де пропрацював потягом 23
років.
На
схилі віку письменник опублікував у журналі «Жовтень» (1988, №9-10) повість
«Монолог перед обличчям сина».
Внесок
Михайла Івасюка до літературно-мистецької скарбниці відзначено Літературною
премією імені Дмитра Загула (1992) та Літературно-мистецькою премією імені
Сидора Воробкевича (1993).
В
цей день вся країна вшановує громадянський подвиг, патріотизм і мужність людей,
що стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних
інтересів держави та її європейського вибору.
Обравши
свободу, Україна заплатила надто високу ціну. З вини російського агресора уже
втрачено тисячі українців, які загинули, обороняючи мирне життя, незалежність і
територіальну цілісність країни.
Але
варто також пам’ятати, що обраний українським народом шлях хоч і важкий, але
незворотний – події, які почалися біля монументу Незалежності ввечері 21
листопада 2013 року, тривають і досі.
Цей
день потрібно пам'ятати, адже свобода та гідність стали найціннішими для
українців. За це боролися наші пращури, за це ми воюємо і сьогодні з Росією.
З нагоди Дня Гідності та Свободи бажаємо мирного неба над українською землею, добробуту й злагоди в українських родинах.
Спробуйте бути хоча б трохи добрішими –
і ви побачите, що не в змозі зробити поганий
вчинок.
Конфуцій
У п'ятницю, 13 листопада, у багатьох країнах світу відзначають Всесвітній день доброти, метою якого є «створення більш доброго і повного співчуття світу».
Саме
у цей день 1998 року в Токіо відкрилася перша конференція Всесвітнього руху за
доброту, у якій брали участь Австралія, Канада, Японія, Таїланд, Сінгапур,
Велика Британія, США. Згодом до руху приєдналися й інші країни.
Згідно
з дослідженням японських і американських психологів, чим більше добрих вчинків
ми робимо, тим щасливішими почуваємось. На думку вчених, хто висловлює свою
подяку, ніжність й інші добрі почуття до людей у конкретних повсякденних
справах, не лише з великим оптимізмом дивляться на світ, але й фізично
почуваються краще і загалом в житті більш гармонійно.
Коли
людина допомагає іншим, її мозок виробляє велику кількість ендорфінів, так
званих гормонів щастя, також відомих, як природне знеболювальне. Крім того,
ендорфіни мають заспокійливий ефект, нейтралізують дію стресу та полегшують
депресію.
За
роки свого існування День доброти набув своїх добрих і світлих традицій. У цей
день у багатьох країнах заведено дарувати квіти та усмішки, робити щирі
компліменти та добрі вчинки, говорити приємні слова, адресовані як близьким,
так і незнайомим людям.
Відзначати
Всесвітній день доброти дуже просто! Все, що вам потрібно — це зробити добру
справу. Наприклад:
-
сказати теплі слова побратимам;
-
привітати товаришів по службі та пригостити їх смачненьким;
-
притримати двері для людини, що йде позаду;
-
бути ввічливими за кермом;
-
організувати для своїх близьких приємне свято;
-
подякувати батькам;
- частіше обійматися!
Зробімо
цей день сповненим добром разом!
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
і народу без мови нема.
В. Забаштанський
День
української писемності та мови — свято, яке щороку відзначається в Україні 9
листопада. За православним календарем — це день вшанування пам’яті Преподобного
Нестора-Літописця — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і
Мефодія.
Свято
встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на
підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі
української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97
«Про День української писемності та мови».
В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця».
Тести з української мови та літератури
Вікторина “Солов’їна калинова – українська наша мова”.
Як ще можна перевірити
та покращити свої знання мови?
Рекомендуємо український ресурс:
Мова — ДНК нації (ukr-mova.in.ua)
Там є
різноманітні вправи, диктанти, правила, словники. Також вбудована функція
перевірки свого тексту на наявність помилок та русизмів. А із “суржиком”
борються за допомогою яскравих та цікавих малюнків із простими поясненнями.
ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ
Віче
проголосило возз'єднання Буковини Північної (загалом Кіцманський,
Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів
та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького
повітів) із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою
Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної
ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину
«румунською землею».
Буковинське народне віче – важливий акт у процесі національно-державного визначення конституційним шляхом української частини Буковини. Нехай же звитяжна боротьба українців Буковини у листопаді 1918 року за свою незалежність і державність додає нам зараз більшого завзяття, наполегливості, творчої праці у будівництві нової, вільної, суверенної України.
З
нагоди Дня Буковинського віча ми запрошуємо користувачів до перегляду
матеріалів виставки
Жуль Ренар
…Час справді не
гає часу. І не проходить безслідно. З часом змінюється багато чого. Час
жорстоко нищить усе матеріальне, тлінне.
Але ми, люди, маємо зробити все, щоб час не знищив пам’ять про тих, хто ходив по нашій землі, хто прикрашав її і
трудився на ній. Хто захищав її. Хто
дочасно пішов у землю. І, на жаль, часто
не у свою, рідну, а десь далеко і не по своїй волі…
Наближається
річниця трагічної дати для нашого села – 80 років масової депортації наших
односельчан на каторжні заслання. Почалися ці депортації у березні 1941року,
пік їх припав на червень 1941р., коли жінок з дітьми відправили до Казахстану,
молодих жінок до Сибіру, а чоловіків до
Устьвимлагу Комі АРСР Російської Федерації. Ще одна хвиля депортації сталася у
серпні 1944-го, коли багатьох чоловіків з Вовчинця забрали у так звану «трудову армію» на
відбудову Біломор-Балтійського каналу.
Після зняття грифу «секретно» з багатьох матеріалів КДБ ми маємо досить літератури, де описуються події того страшного часу. Використовуємо її. Мої активні читачі та помічники у підготовці заходів емоційно сприймають матеріали цієї теми. Та все ж, здається, що це було «десь», що це було з «кимось». Ми ознайомилися з першою книгою «Реабілітовані історією. Чернівецька область», де наведено 145 прізвищ вовчинецьких людей, які зазнали репресій. Це були знайомі нам прізвища, та уже невідомі люди. На жаль… Тому ми з читачами бібліотеки відправилися до Старововчинецького краєзнавчого музейного комплексу, де завершено реекспозицію залу «Жертви тоталітарного сталінського режиму».
Цей зал справді наповнений болем і горем. Сотні фото наших односельчан. Зберігаються записані спогади свідків та учасників тих подій. Кожен куточок цієї зали було детально продумано. Це тьмяне світло, яке проникає через вікно залу – це мрія про повернення додому. На жаль, їхня надія обмежувалася гратами на вікнах та колючим дротом.
Це дуже масштабна кропітка робота. У
ході пошукових робіт гуртківці освоюють
і використовують різні методи досліджень. З роботи учнів видно, що її
виконання вчить їх працювати з науковою літературою, бібліографуванням,
умінню аналізувати й критично оцінювати прочитане, виділяти найважливіше, проводити опитування. І щоб краще зрозуміти,
відчути те лихоліття, учні перевтілюються в образи односельчан того часу,
відтворюють події тих часів.
Великою цінністю проведеної роботи є те, що всі ці
матеріали можуть розповісти усім бажаючим про
ті страшні часи. А читати спогади свідків без сліз неможливо.
Особливо великої вдячності заслуговують директор
музейного комплексу на громадських засадах Вінтоник Ольга Георгіївна та
керівник гуртка «Юні екскурсоводи-музеєзнавці» Глибоцького ЦТКСЕУМ Гищук Лідія
Петрівна. Вони доклали максимум зусиль, щоб відтворити ті страшні часи, які
пережили наші предки.
На жаль, у вітчизняній історії було багато трагічних сторінок. Але те пекельне полум’я загартувало українську націю. Ми згадуємо минуле, щоб не допустити чогось подібного в майбутньому.
22
жовтня бібліотека села Старий Вовчинець взяла участь в
онлайн-режимі у засіданні круглого столу на тему «Публічні бібліотеки Буковини:
сучасний стан, проблеми, вектор розвитку».
З привітальним словом виступила директор ЧОУНБ Наталія Філяк. Засідання відбулося за участю заступника голови Чернівецької обласної державної адміністрації Ірини Ісопенко, яка розповіла про діяльність публічних бібліотек, вказала, що зараз мережа публічних бібліотек зазнає змін і потребує моніторингу та оновлення. «Навіть пересічна сільська бібліотека може стати сучасним інформаційно – освітнім комунікативним центром за умови творчого підходу працівників та фінансової підтримки органів влади» - вважає Ірина Ісопенко.
21
жовтня завідуюча бібліотекою Віра Кінащук взяла участь у онлайн школі
бібліотечних інновацій на тему: "Кейс бібліотечних практик для
забезпечення потреб місцевих громад", яку
проводила ЧОУНБ ім. Івасюка.
Спеціалісти
обласної бібліотеки надавали
рекомендації, фахові поради на теми: "Публічна бібліотека: трансформація
іміджу", "Бібліотека ОТГ: новий формат існування", "Кращі
практики роботи бібліотек України в умовах ОТГ", "Базова мережа
бібліотек області: сучасний стан", "Урізноманітнення спектру послуг:
читання дітей в умовах децентралізації" та ін.
Переглянуто цікавий моніторинг "Інноваційні послуги бібліотек: онлайн сервіси для громади"," Адвокації: сучасна бібліотека - спільна громада".
За нашу рідну Україну,
Що зберегли за всі віки -
Низький уклін і тричі "СЛАВА!"
Українські захисники!
14 жовтня українці святкують відразу три свята: День захисника України, День Українського козацтва та свято Покрови Пресвятої Богородиці.
З нагоди свята вітаємо усіх, хто носить високе звання захисника України. Шлемо щирі вітання ветеранам, учасникам війни, військовослужбовцям, воїнам запасу, батькам та матерям солдатів та зичимо здоров'я, добра, щастя, злагоди Вам та Вашим родинам.
Закінчивши
середню школу, Туве Янссон вивчала художнє мистецтво у Гельсінкі, Стокгольмі,
Флоренції, Парижі. Її живописні роботи було представлено на багатьох виставках
Фінляндії і Швеції, а першу персональну виставку було відкрито у Гельсінкі у
1943 р. Вона любила англійську літературу і тому з особливим запалом працювала
над малюнками до книг Л. Керролла та Дж. Толкієна. А 1938 написала і
проілюструвала свою власну книгу — казкову повість «Малюк троль та велика
повінь» (1942) — і, нарешті, «…відчула справжню свободу, коли сама почала
виконувати обидва види роботи». Але перша книга ще нікому не відомої
письменниці побачила світ лише через три роки (1945). Як тільки це сталося, Т.
Янссон зрозуміла, що просто не в змозі назавжди забути про мумі-тролів, до яких
пройнялася щирою симпатією. І вона написала ще одну книгу — «Мумі-троль і
комета» (1946), згодом ще одну —«Диво-капелюх» (1949), і ще, і ще… Так
з'явилося чимало надзвичайних книг з витонченими, оригінальними малюнками. У
1953—1960 рр. Туве Янссон малювала комікси 
