24 травня - День слов’янської писемності і культури

             Щорічно 24 травня всі слов’янські країни відзначають День слов’янської писемності і культури та вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. В Україні це свято  встановлено відповідно до Указу Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004

Брати Кирило і Мефодій – просвітителі, творці слов’янської абетки, перших пам’яток слов’янської писемності й старослов’янської мови, проповідники християнства.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія стала загальним надбанням слов’ян, заклавши основу їхнього інтелектуального та морального розвитку, піднісши освіту й культуру слов’янських народів на високий щабель, створивши фундамент для всіх слов’янських літератур.

Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) в сім’ї воєначальника. За походженням болгари. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував, навіть, на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Військова кар’єра його не вдовольняла, і він став ченцем, а невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії. Брати перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони упорядкували слов’янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє.

Епохальне значення для всього слов’янського світу мало посольство Кирила в Моравію в 863 році. Моравський князь Ростислав просив Візантійського імператора Михайла III направити до нього проповідників, що володіють слов’янською мовою: «Земля наша хрещена, але немає в нас учителя, який би наставив і навчив нас, і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ані грецької мови, ані латинської; одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні написання букв, ні їх значення. І пошліть нам учителів, які б могли розповісти про книжкові слова й про зміст їх».

«Навчати без азбуки й без книг — це все одно, що писати бесіду на воді», — відповідав Кирило імператорові Михайлу, коли той запропонував йому відправитися із просвітницькою місією до моравських християн.

Брати пішли в монастир у Малій Азії, де взялися до справи свого життя – створення слов’янської азбуки.

Для роз’яснення християнства потрібно було перекласти на слов’янську мову Біблію і богослужбові книги. Але слов’янських літер не існувало. Грецькі ж чи латинські не підходили, бо не передавали всіх звуків (зокрема, шиплячих) слов’янської мови. І тоді брати створили слов’янський алфавіт – глаголицю, яким записали переклади. Як система знаків глаголиця ідеально відповідала слов’янській звуковій системі, проте літери глаголиці мали досить складне написання, тому невдовзі на зміну їй прийшов інший, зручніший, алфавіт – кирилиця. Його винайшли й назвали на честь учителя учні Кирила і Мефодія. Цим алфавітом і досі користуються українці, росіяни, білоруси, болгари.

Після смерті Кирила і Мефодія їхніх учнів підступно вигнали з Моравії й вони знайшли притулок у Болгарії, де продовжили справу братів. Поступово поширюючись, слов’янська писемність проникла також у Київську Русь. Діяльність Кирила і Мефодія, зокрема писемність, яку вони створили, заклала підґрунтя для духовного й політичного піднесення слов’янських народів.

Молода європейська держава Україна із здобуттям своєї незалежності вшановує слов’янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню  української писемності.