«Ой ви, Крути,
засніжені Крути,
Наше горе і праведний
клич,
Нам ніколи про вас не
забути…»
Є в українській історії події, які стали
знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих
захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути
господарем у своїй хаті. Так здекларував IV універсал Центральної Ради,
проголошений 22 січня 1918 року. У ньому зазначалося: «…віднині Українська
Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною,
суверенною Державою Українського Народу».
А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року
чужинська орда хлинула на Україну. Основні українські військові сили залишилися
в Києві, бо робітники, обдурені більшовиками, хотіли повалити Центральний уряд,
законний уряд Української держави. І вони, 600 юнаків, із Українського
студентського Січового Куреня та І Української Юнацької (юнкерської) школи
імені Богдана Хмельницького та студенти високих шкіл, гімназисти і учні інших
шкіл – пішли… Пішли, коли вдарив останній час, коли Україну більше захищати не
було нікому…
Ні, вони не полягли, вони – безсмертні…!
Та й крізь асфальт зорять сьогодні їхні мертві
очі на мареві синьо-жовтих прапорів незалежної України над Києвом! Тих
прапорів, за які вони віддали свої життя!
Та й крізь асфальт чують вони знову золотий
гомін волі й розкрилене «Ще не вмерла Україна!».
В бібліотеці було проведено годину пам’яті «Мужність, приречена на безсмертя»
Немає коментарів:
Дописати коментар