3 листопада 1918р. Його учасники прийняли доленосне рішення про входження Північної Буковини до складу Західноукраїнської держави й заявили про своє прагнення об'єднатися з Великою Україною.
Ухвала Буковинського народного віча мала не тимчасове, кон'юнктурне, а фундаментальне значення на всю подальшу перспективу й означала: буковинцям разом із усіма українцями треба жити в єдиній Соборній Україні як державний народ. Цей основоположний акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави (згодом ЗУНР) та ін.
А ці документи, як відомо, були попередниками Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Конституції України 28 червня 1996 р.
Пройшли
десятиліття, та твердо висловлене й записане в резолюції віча жадання
буковинців "Хочемо до України" надійно лягло однією з цеглин у міцну
підвалину нашого спільного українського державного дому. В умовах незалежної
України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають З
листопада як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною
-Україною. Про нього вітчизняними і діаспорними авторами написано десятки
наукових статей, збірок, газетних публікацій. На ознаменування відновлення
значущості цієї події з 1990 р. виходить пресовий орган обласної влади
"Буковинське віче", у Чернівцях та райцентрах ряду вулиць присвоєно
імена активних організаторів, керівників, учасників віча, зокрема вулиці
Омеляна Поповича, Степана Смаль-Стоцького, Мирона Кордуби, Іларія
Карбулицького, братів Руснаків, Аурела Ончула, вулиця "Січова", площа
"Соборна" та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар